Викривачі інформації в Україні – сміливці чи самогубці?

Боротьба з корупцією - головне завдання влади і громади

Боротьба з корупцією в усіх гілках влади, кадрове очищення правоохоронної та судової систем, боротьба з порушеннями прав людини в цілому – стали гучними обіцянками реформаторів, що прийшли на зміну Януковичу.

Разом з тим, у боротьбі за кращі інституції якось всі забули про тих, хто робить інформацію про протизаконні практики в державних органах надбанням громадськості. Мова йде про викривачів – whistleblowers.

Викривачі корупції – whistleblowers

Юридичною мовою, "викривач" – це особа, що розголошує або має намір розголосити інформацію про:

  • зловживанням владою,
  • корупційне правопорушення,
  • нецільове використання бюджетних коштів,
  • розкрадання державного або комунального майна,
  • порушення прав людини,
  • дію чи бездіяльність, що становить небезпеку для здоров'я, життя людини, навколишнього природного середовища та інше.

Іншими словами, такі діяння, які представники влади хотіли б приховати аби уникнути громадського осуду, юридичної та політичної відповідальності.

"Сумління" бюрократичного апарату

Першою країною у світі, яка усвідомила важливу роль викривачів в очищенні "державного організму" та ухвалила закон про захист викривачів стали Сполучені Штати Америки.

Гучні викриття, що були зроблені в цій країні в період між 1966 і 1978, зокрема, розкриття випадків корупції у поліції Нью-Йорка офіцером Серпико, а також загально відомий Вотергейтський скандал і документи Пентагону спричинили сильний резонанс в американському суспільстві, який змусив конгрес створити певні правові гарантії для викривачів.

За останні два десятиліття більш ніж 30 країн світу ухвалили спеціальні закони для захисту таких осіб або включили певні гарантії захисту викривачів в трудове, антикорупційне законодавство та етичні кодекси працівників.

Втім, Україна не належить до клубу країн, що мають надійні правові гарантії для викривачів. Навіть більше – пересічні громадяни, які щодня дізнаються про нові корупційні скандали, навряд чи знають хто такі викривачі, та чому їх потрібно захищати.

Ціна за правду в Україні

Викривачі та надані ними документи завжди були одним з основних джерел інформації для журналістів-розслідувальників в Україні. Саме завдяки викривачу українське суспільство дізналося про причетність президента Кучми до зникнення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та інші злочини.

Серед найбільш резонансних викриттів за останній рік – справа Дмитра Менделєєва та Світлани Зварич, які у статті Дмитра Менделєєва "Брехня, що вбиває" розповіли про незаконну торгівлю зброєю підприємств "Укроборонпрому".

Не менш відомою справою є викриття старшим сержантом ДАЇ Борисом Бояркіним випадків корупції у рідній Державтоінспекції міста Житомира.

Такі люди, які викривають корупційні діяння у місцевих органах влади, ДАІ, закладах освіти, тощо – з'являються на телеекранах щотижня. Звичайно, викликає повагу мужність цих людей, які пішли проти системи, щоб розповісти про страшні факти катувань у міліції, мільйонні розкрадання, чи виготовлення продуктів харчування з додаванням небезпечних для життя речовин.

Але мало хто замислюється над тим, яку ціну викривачі платять за зроблені ними викриття. Звільнення з роботи, дифомаційні позови, порушення кримінальних справ за розкриття інформації з обмеженим доступом, фізичне залякування тощо – це ціна за правду, яку ми дізнаємося.

Як захистити "сумління системи"?

Сьогодні, коли нашому суспільству вкрай необхідні дієві механізми боротьби з корупцією, захисту прав людини, підвищення якості життя в цілому, єдина винагорода за сміливість для викривачів – це їх чисте сумління, а на додаток – відсутність ризику втратити роботу, свободу або навіть життя.

Отже, чи повинні люди, які ризикують всім, захищаючи суспільні інтереси, мати належний правовий захист? Відповідь очевидна – ТАК.

Чинне українське законодавство частково, декларативно, але все ж таки згадує про викривачів. Зокрема, у 2011 році Верховна Рада ухвалила закон "Про доступ до публічної інформації", стаття 11 якого вперше проголосила можливість звільнення від юридичної відповідальності посадових та службових осіб як викривачів інформації.

Минулого року було ухвалено нове антикорупційне законодавство, яке також частково встановило правові гарантії захисту викривачів, що повідомляють про корупційні порушення.

Але в цілому ці положення не створили дієвого правового та інституційного механізмів захисту викривачів. Це питання і досі відкрите та потребує якнайскорішого законодавчого вирішення.

Реформування правоохоронних органів та антикорупційна реформа будуть марними без створення окремого закону, що передбачатиме захист викривачів в усіх сферах суспільного життя та надійні канали розкриття інформації.

Адже очищення влади неможливе без осіб, які будуть розкривати інформацію про зловживання всередині державного механізму та надаватимуть докази провини конкретних високопосадовців.

Законопроект "Про захист викривачів", за розробку якого взялася "Ініціатива 11", передбачатиме широку дефініцію осіб, які підпадають під захист закону та гарантуватиме їх анонімність.

Крім того буде створено надійні канали розкриття інформації, захист викривачів від репресій на робочому місці, звільнення їх від юридичної відповідальності за добросовісне розкриття інформації, право повідомляти суспільно необхідну інформацію ЗМІ, неурядовим організаціям, парламентським комітетам чи комісіям, а також гарантуватиме соціальні гарантії у разі їх звільнення та матеріальну винагороду викривачам.

Переконані, що тепер, в час проведення комплексних політико-правових реформ, закон щодо захисту викривачів повинен стати важливим інструментом, що позитивно вплине на гарантування свободи висловлювання, відкрите урядування, а отже укріплення конституційного ладу в країні.


Оксана Нестеренко,  Інна Борзило (Українська Правда, Колонки від 10.06.2015)
Стаття розміщена на Хабардокс за згодою авторів.